Про земляків в Осло і власні хвилясті вуса… без бігуді

Як і обіцяли нашим читачам, ми продовжуємо цикл редакційних зустрічей з Анатолієм Ручкою – козаком, атовцем, водієм, котрий працює на дорогах Скандинавії. Під час першої нашої бесіди з’ясувалось, що про чимало цікавих речей ми не встигли поговорити. Отож, скориставшись нагодою, ми вирішили підняти тему українці за кордоном, як вони сприймають своїх земляків та що робить пан Анатолій для того, аби мати такі хвилясті вуса.

-Пане Анатолію, хотілося б почути від вас про те, які саме українці зустрічалися вам за кордоном? Пригадайте, будь ласка, якісь колоритні родини, якісь цікаві випадки.

-Одразу хочу розповісти про голову Спілки українців у Норвегії. Це – Тетяна Бондаренко з Осло. Родом вона – з Мелітополя. У Норвегію поїхала по закінченні Мелітопольського педінституту і залишилась там. Вийшла заміж за норвежця, має двоє  діток. 

-Як же ви з нею познайомилися?

-Коли працюєш на чужині, маєш зв’язок із спілкою українців в Норвегії, Данії, Швеції. Просто набираєш у Фейсбуці, наприклад, «Українці в Осло», пишеш про себе: я, такий-то буду на вихідні в Осло. Набираєш місцевих для спілкування. 

Так одного  разу мені подзвонила жінка: «Де ви стоїте?» Я: «Там-то й там-то».  – «У наших планах сьогодні ми не зможемо вас забрати, а от завтра з обіду ми по вас приїдемо і заберемо». Так і сталося.

Ця родина мешкає в дуже старому і дуже красивому районі Осло, де знаходяться консульства різних держав, бо в Тетяни чоловік працює в міністерстві. Вони живуть у великому двоповерховому будинку, розділеному на дві сім’ї.

-І з чого  ж почалося ваше спілкування?

-От з того, що вони приїхали по мене. За кермом була Тетяна, а її чоловік Ларс  за кермом не їздить – він штурманом у дружини. Він їй дошкуляє, що вона неправильно їздить. Вона їздить по-українськи, а треба по-норвезьки.

-Це що значить?

-Як норвеги їздять? Дуже спокійно, дуже виважено. Та й взагалі в кожного водія свій власний стиль поведінки на дорогах. А Тетяна говорить про чоловіка: «Він завжди мене ламає, а я не ламаюсь, я ж – уперта, бо українка, а йому це подобається».

-Так вони забрали вас…До речі, коли це було?

-Напередодні католицького Різдва. Ларс мене вразив тим, що в нього на голові була шапка з тризубом і вдягнений у вишиванку. Це ж вона йому сказала!

-І як ви з  ним спілкувалися?

-То ж Тетяна перекладала. Вона досконало знає норвезьку. До речі, вона працює вчителем у норвезькій школі, бо закінчила їхній коледж, є людиною дуже освіченою. 

Взагалі норвезькі розмовляють протяжно, як естонці. А мого белькотіння вони не розуміють, бо я для них надто швидко розмовляю. 

-Можна поцікавитися, чим вас пригощали?

-Це була домашня кухня. Чому норвежці люблять українських жінок? Бо наші – дуже хороші господині. Наша наварить борщу, наліпить вареників, накрутить голубців, наріже вінегрет. А от норвезькі жінки звикли до сервісу: вона прийшла в магазин і взяла собі все, що хоче. Все вже готове! А ми з Тетяною вдвох робили вінегрет.

-Уявляю, як вам було приємно через пів Європи від домівки робити і їсти справжній вінегрет. 

– Так. А от норвезькі чоловіки люблять готувати м’ясо і рибу. Ларс запік нам океанського окуня і качку. 

-Взагалі норвеги що полюбляють їсти?

-Рибу, м’ясо та овочі. Практично вся Європа доставляє до Норвегії свої овочі. Весь південь Європи – Іспанія, Португалія, Італія – поставляють туди  фрукти та овочі.

От взяти наш кавун. Я бачив у норвезькому супермаркеті, як його продають: цілим, пів кавуна, четвертинку, можна придбати кавун і по скибочці. Але найцікавіше, що там можна купити кавун без шкірки і без насіння, ще й порізаний на шматки, як ми кабак ріжемо.

-А ціни там які?

-Ціни – по їхній зарплаті. Але вони теж економлять. У них прийнято раз на тиждень скупитися. Норвежці що роблять? Вони закупки поєднують з подорожжю: сідають на пором і пливуть на ньому з Норвегії в Данію. На поромі – 20-відсотковий магазин. Прогулялися, скупили, що їм треба, і припливли назад. Це – чимала економія, плюс до того, купують рибу,яка вирощена в так званій артілі. Вона в 3-4 рази дешевша, ніж виловлена в океані. Так вчиняють усі норвежці – представники середнього класу. В цьому – сутність Європи, а саме розвивати середній клас. 

От чоловік Тетяни Бондаренко Ларс працює в Водному господарстві, але він – не олігарх. Там взагалі немає олігархів. Чому? Бо там посадовці не беруть хабарів. Не заведено і квит!

-Про що ви розмовляли із земляками за кордоном?

-У нас були цікаві розмови. Я показував свої фото про козацтво. Про що ще я можу там говорить? Це коли я повертаюсь додому, то розповідаю про життя за кордоном, про їхні дороги. А їм цікава саме тема козацтва. Хоча двоє чоловіків моїх знайомих землячок уже бували в Україні, на свята ходять у вишиванках і цікавляться нашою історією. В цьому – велика заслуга наших українок за кордоном. Тому я там почувався, як вдома.

Молодший син Тані Еміль сказав: «Усе, стрижусь під козака!», бо йому сподобався такий чуб, як у мене. Кофта із зображенням козака в нього вже є, залишилось тільки зачіску зробити. Тетяна попросила мене написати малому, як це правильно робиться. Я написав, що такий чуб носять старі козаки, а ти маєш бути козачком, а потім будеш джурою, тож тобі можна носити напівбокс. Як раніше носили, під макітру. Тому наступного мого приїзду ми пішли до перукаря і зробили йому таку зачіску.

-Ви самі, до речі, де стрижетесь?

-За кордоном сам стрижусь. Маю машинку, дивлюсь у дзеркало і наводжу лад. 

-А вуса ваші колоритні як виходять? Щось для них робите?

-Та де там! Ніколи не підстригаю – ото й весь секрет. А форми своєї вони самі собою набирають. Я їх на бігуді не кручу. Стовідсотково!

-Пане Анатолію, то що вас найбільше здивувало у ваших земляків у Норвегії?

-Мабуть, все-таки те, що вони повільно говорять. Це мене зовсім не «заводить». У них і рухи відповідні.

-Це ж, певно, через те, що вони живуть на Півночі. У них і ментальність відрізняється від нашої. 

-Так, але на самій півночі Скандинавії там це ще більше впадає в око. Там буває, що за цілий день ніхто й слова не скаже. Оце як витерпіть?!

-А вас як сприймали? Ви їх не шокували своєю швидкою мовою?

-Ні. Я не володію англійською, бо в школі вивчав німецьку, тому з ними спілкуюсь німецькою. А в чому мій козир? Бо вони німецьку не дуже знають. Тоді виходить, наче ми на рівних. Потім я їм вставляю українські слова, потім іде жестикуляція – так триває наше спілкування.

-Дуже цікаво, а основне, що несподівано. Я вдячна вам за цю розмову. Буду сподіватися ще на одну. Ви не проти?

-Та ні, чого ж? Буду радий поговорити про свої зарубіжні дороги до земляків і не тільки.

Записала О.Чернявська