Як верхівцевський Челентано вчить української скандинавських водіїв. Частина 3.

Цією публікацією ми завершуємо цикл бесід з нашим земляком з Верхівцевого Анатолієм Ручкою – людиною без перебільшення неординарною. Адже він не тільки ось уже кілька років працює за кордоном, але й несе іноземцям українську мову та нашу культуру, бо є справжнім козаком і за статусом і по суті. Судячи з ваших відгуків, ці розмови стали цікавими не тільки самим їхнім учасникам, але й вам, наші шановні читачі. Отож…

-Пане Анатолію, а чи багато зараз у Скандинавії українських водіїв – таких, як ви?

-Зараз багато.

-А з чого ви починали?

-За кордоном – великий попит на водіїв. Якщо ви – юрист, то треба знати іноземне право, щоб там працювати, і мати їхню освіту. А водій їздить по міжнародних правилах. Дорожні знаки – ті ж. Єдина відмінність – стан доріг кращий і та сама розмітка, і, зрозуміло, що там все чітко за графіком, якого треба дотримуватися. Коли ти щось робиш не так, іноземці цього не розуміють. Це стосується східної Європи. А Швеція і Данія… там люди трохи спокійніші. В Норвегії мені найкомфортніше.

-В якому плані? Що ви маєте на увазі?

-От, наприклад, став я вантажівкою. Не знаю, куди мені їхати. А всі швидко їдуть, бо всім треба у справах. Але коли вони побачать таку ситуацію, то вони з неї ніколи не зроблять проблему. Вони зупиняться, можуть викликати поліцію, якій скажуть, що тут – вантажівка, яка їм заважає. І будуть розбиратися, що треба тому водію. А в нас навпаки: всі з’їжджаються, створюючи пробку, сигналять, кричать замість того, щоб допомогти. 

-Анатолію, а чи бували у вас якість цікаві випадки в дорозі в Норвегії?

-Бували і не один! От, наприклад, їду я там у гори. Один фермер тримає вівчарню і замовив вантаж з будматеріалів. А там у горах дороги які? Там дорога одна для однієї вантажівки. Якби зустрілась інша на зустріч, то не роз’їхались би, адже це – гірська дорога. І за мною їде, бачу, «Мерседес». Йому треба мене обігнать. А «кишені» там – тільки для легковика. Якщо я своєю фурою стану, то все ж його не зможу пропустить – голову тільки заховаю або хвоста. 

-І що ж тоді робить? 

– Стає біля мене авто, виходить жіночка, я дістаю карту, а вона питає: «Проблем?» Я ствердно відповідаю. 

– А якою мовою спілкуватися?

– Та я просто даю транспортну накладну, де вказана адреса, куди мені треба дістатися. Кажу: «Мені треба сюди, але навігація не бачить». Вона: «Окей!», взяла, подивилась і каже, що знає, де це. Обігнати мене вона не може, тож каже мені, щоб я їхав, а вона буде мені моргать фарами, вказуючи, куди мені треба повертать. 

– І все ж як ви порозумілися?

– Більше мімікою і жестами. То я тоді поїхав прямо, доїхав до перехрестя, вона включила в себе лівий поворот, і я зрозумів, що мені – наліво. Я повернув наліво, вона – направо. Так ми роз’їхалися. 

От вам – приклад того, як норвежці вникають в ситуацію, а не так, як у нас: кожен в позу стає. У нас же як: якщо ти на «Москвичу», то це ти винен у якісь ситуації на дорозі, а не той, що на «Лексусі». А там такого немає.

-Які молодці!

-Так! Я ще хочу сказать, що свої шикарні дороги вони прокладали ще п’ятдесят років тому. Зараз іде повна реконструкція всіх доріг у Норвегії. То нерідко буває так, що навігація не показує тих змін, що відбулися. То одного разу я так петляв в одному місці, а за мною, бачу, вчепився якийсь «Опель». Я зупинив своє авто, і він зупинився. Підходить, питає, чи є в мене проблеми, каже, що сам – водій вантажівки. Витягає свій планшет, на якому є все. Знайшов, куди мені треба, і як туди доїхати, показав мені. І потому! А я думав, що буде якась неприємність з того переслідування.

-Він зрозумів ваші дії, бо теж був водієм. Так?

-Так! А ще для нього, видно, зробити хоча б одне добре діло то вже день недарма прожитий. Хочу вам розказати ще один випадок про фермера в горах.

-?!

-Їду я в гори, дорога закінчилась, асфальту вже немає, а залишилось тільки каміння насипане і вкатане. І повороти там були такі круті, що вже бачив номер на своєму причепі. Їду, їду, виглядаю якийсь майданчик, щоб стати. Як пізніше виявилося, один фермер будував ферму, і для неї я йому віз будівельні матеріали. Йому ця ферма дісталася від батька, але в документах вказана стара юридична адреса. І він у замовленні на вантаж скинув її, тож я їду туди, в гори, а він трохи нижче від того місця будував. 

То я став на тому майданчику, а там із туману виглядає хатка. Як у казці! Така красива! Стріха з очерету, віконця на другому поверсі – все таке старе, бачу, що тут ніхто не живе. Я став, бо немає куди їхати, а бачу, що звідкись зверху спускається авто пошти. То я підійшов до водія, прошу допомоги. Він глянув на адресу і каже, що мені треба вниз спускатися, бо тут – батькове обійстя, а мені треба їхати до сина. Це ж – пошта, вона все знає. То я й поїхав за нею вниз.

Так я потрапив, куди мені було треба. А краєвиди там які! Замилуєшся!

-А той фермер чим займається?

-Тримає овець та корів. Там великий попит на екологічно чисту продукцію. Там дуже цінують справжнє молоко, бо корови, кози та вівці там жують чисту траву. 

-Так він кудись відправляє те молоко?

-Там приїдуть  і все заберуть. Його діло – виростити, а все інше – приїдуть і зроблять. Так і з землею: я маю землю, то живу на відсотки з неї, а одна фірма приїде, щоб посіяти, а інша – щоб зібрати. Є ще й інші: побризкати, пополоти. 

Там фермери – не такі, як наші. У Норвегії фермер має будиночок, біля якого трактор для власних потреб. І все! Більше ніякої сільськогосподарської техніки! Бо все інше роблять на його землі інші фахівці. 

-А в нас фермер – і на дуді грець!

-Ні, там зовсім по-іншому. Не треба ламати голову над тим, де те пальне чи добрива взяти, чим посіяти і зібрати. 

-Анатолію, то все-таки: вам приносить задоволення ваша робота за кордоном? Бо, зрозуміло, що ви заробляєте своєю  працею, а чи до душі вона вам там?

-Так, бо мені цікаво, як світ змінюється. Це – перша причина. А друга – робота в Скандинавії, де я раніше не бував. Бо я ж до того вже бачив світу, інших країн. І Східній Європі мені не подобається, бо там – як у мурашнику. А тут мені краще, бо спокійно. Плюс до того – дуже організовані місця для паркування. Виходжу на них, і все є: теплий туалет, гаряча вода, напор води такий, якого у нас у Верхівцевому ніколи не було. І це – цілодобово! Крім того, кімната матері і дитини. До того ж тільки шведи і норвежці організовують парковки у дуже мальовничих місцях.  Щоб людина могла вийти з авто і відпочити. Наприклад, біля озера, до якого зроблено місточок, альтанку. А в Європі це – просто великий заасфальтований майданчик, який не є зручним, а влітку там ще й спека.

У Скандинавії там ніколи спека не пече, бо десь під лісом знаходиться. Тому стоїш і відпочиваєш, а мої колеги в Європі стоять на парковці, мотори працюють, бо без кондиціонера немає чим дихати. Уявіть: десятки машин стоять, усі молодять, бо не хочуть у спеці сидіть.

А я кажу своїм товаришам: я взяв вудочку і пішов до озера ловити рибу! Або взяв відро і пішов збирати гриби. Але одна умова – дозвіл, бо там таке роблять у визначені години. Це в них написано. 

-Овва!

-Так! Я, по правді сказати, в грибах не дуже розуміюсь, а наші хлопці-западенці тільки стали, пішли у ліс, назбирали грибів, насушили у себе в машині. Ті поліцаї-вікінги дивуються з наших, кажуть: «Було-було, але такого ще не було, як в українців!» Бо наші фури відкривають для перевірки, а там гриби і риба сушаться. Або збили на дорозі кабана або оленя – вкинули в машину. Чого добро має пропадати? То увечері наші вже шашлики роблять. 

Наші як стоять на парковці, то від машини – такі аромати! Там борщ вариться, там – картопля, ще далі – шашлики. Там, де п’ять  українців, там така гульня! Поліцай приїздить, стоїть і тільки поглядає. 

Наші хлопці за кордоном – такі хазяйновиті, в них усе йде в діло, вони нічому не дають пропасти. Бо ж чимось треба займатися!

-Анатолію, щиро заздрю вашим враженням і вашому такому захопливому сприйняттю життя. З вами було дуже цікаво спілкуватися, дізнатися про незвичні речі. Хочу вас подякувати за ці зустрічі і побажати вам нових цікавих вражень від Скандинавії.

-Дякую!

Записала Олена Чернявська.