Харків’янка в Норвегії

На фото: Larysa Semenikhina-Nes , Magne Nes. Осло, День Незалежності Норвегії 17 травня. Пані Лариса у вбранні, в якому за наполяганням чоловіка йшла до вінця. Національні костюми у норвежців шануються на рівні сакральних символів.

Перший харківський шлюб Лариси розпався під тиском КДБ. Вона з маленьким сином стала невиїзною з СРСР. Уже в новому столітті ця вчителька німецької мови зустріла іншого в оперному театрі, на зимовій дитячій виставі. «Я почуваюся трішки Гердою, яка здолала чари Снігової королеви і повернула собі віру в сім’ю», – говорить співрозмовниця Ірини Мироненко у програмі «Радіобачення». 2012 року Лариса переїхала до Норвегії, до того, хто знайомство почав із зауваження її учням в антракті. Спілкування скайпом – це гостювання у країні фьордів і спогади про український рід, у якому були кавалергарди та розкуркулені селяни. Звідки походить слово «вікінг»? Яку війну пройшов Magne Nes? Скільки свічок і чому запалені зараз у домі цього подружжя?

Місто Апостолове, Дніпропетровщина.

Чи пам”ятаєте ви знамените полотно “Запоріжці пишуть листа турецькому султану”? Деякі персонажі були змальовані Іллєю Рєпіним і в м.Апостолове, у с.Грушівка, де він проживав та працював над цим полотном.

Це була територія, на якій, починаючи з VI – III тис. до н.е., жили скіфи, сармати, уличі і печеніги. У першій половині XVI століття ця територія належала Запорізькій Січі. Тут формувалися загони, які під проводом Богдана Хмельницького у 1648 році виступили проти польсько-литовської влади. Після ліквідації Нової Січі в цих місцях оселився правнук гетьмана України Данила Апостола відставний секунд-майор Ямбурзького кірасирського полку Михайло Апостол. У 1793 році, за указом Катерини Другої, він отримав земельний наділ – 12000 десятин землі вздовж степової річки для створення нових поселень. Після його смерті землі Апостолівщини перейшли у спадок до його племінника Сергія Муравйова-Апостола, відомого декабриста.

У 1853 році село Покровське/Апостолове було віднесено до категорії військових поселень, в зв’язку з чим селяни перетворювалися в спадкових солдатів. У Покровському військова частина утворилася з солдатів, які відслужили не менше 6 років в армії, одружених, і місцевих жителів – чоловіків від 18 до 45 років, які мали власне господарство. Важким було становище дітей солдат-переселенців, так званих кантоністів. Ці діти з 7 років зараховувалися в кантоністи, а з 18 років – в армію.

Один з братів моєї бабусі по батьківській лінії, Анастасії Корнілової, служив в Царському Селі. Кавалергарди, лейбгвардійці, офіцери. У їхню службу входило зустрічати царську сім’ю. Готувалися цілий рік. Цар Микола II після церемоніалу тиснув їм усім руки, дякував за службу і вручав золоті монети … (Фото є у рідні в м.Апостолово – чорнявий красень верхи на білому коні…). А вже моєму батьку, який пройшов шляхами другої світової війни у складі штрафної роти (українські чорносвитники…) і вона закінчилася для нього в угорському госпіталі після страшної битви за озеро Балатон…, тисла руку дружина У.Черчілля у радянському ГУЛАГі та дякувала особисто кожному визволителю за їхній подвиг, вручала капці.

Батько звільнився зі сталінських таборів вже після смерті Й.Сталіна, у березні 1953 року. Повернувся до України, один з тих 2% штрафбатівців, що вижили. А в листопаді 1954 року народилася я в м.Апостолове. Але то вже інша історія, мій “Титаник” і я також вижила.”